Зводить лапи і зводить живіт.
Жме у грудях страшна неминучість.
Моє серце кричить та мовчить.
Вбили моїх ці ви****ки сучі.
Я питаю: "За що це, за що?"
Був мій дім, а тепер тільки пам'ять.
Завалило моїх, як назло.
Мій хлопчина, дівча моя з раю.
Відлетіли вони в небеса.
Я бабусю любив, її доньку.
Я не чую, в очах знак кінця.
На уламках ні будки, ні койки.
І не треба мені вже нічого.
Ампутовано моє майбутнє.
Мабуть я поряд з Господом Богом.
Мої очі від сліз вже відсутні.
Зводить серце і зводить суглоби.
Я ледь дихаю, я без нікого.
Ніс сухий, мабуть, це на погоду.
На погоду, де небо в судомах...
30. 09. 2022.
Ампутоване сьогодення
© Copyright: Татьяна Алексеева 17, 2022
Свидетельство о публикации №122100100092
Свидетельство о публикации №122100100092
Рецензии