Витоки мистецтва

      Перша моя поштова адреса - місто Проскурів (нині
Хмельницький), вулиця Табірна (Лагерная), 2... В дитинстві я думала, що це звичайна вулиця? Але в подальшому виявилось, що вся вулиця складалася усього із двох бараків для будівельників "УСВРу" (управление строительно-восстановительных работ), де працювали мої батьки...А градоначальникам не бракувало чорного гумору, аби бараки - розмістити саме на Табірній?! Ну, хто звертав у ті роки увагу на слово "табір"? Були ж і піонерські ТАБОРИ, і соціалістичний ТАБІР, що тримався на Західній групі радянських військ і рухнув разом із Варшавським договором, коли гавкнувся сам Союз!? Само собою ніхто і пошепки не згадував табори та бараки ГУЛАГу...
      Чи повірять мої читачі, що про той барак - мої найщасливіші спогади життєві? Відносини сусідські - були яко у братів та сестер, чисто, як у райському комунізмі, до якого ми вперто дерлися аж сім десятиріч! Всі однаково бідні та однаково веселі, бо позаду Друга світова, а попереду - світло в тунелі...Разом святкували, разом у останню подорож проводили....Мій батько приганяв у таких випадках свою полуторку, сусіди застеляли її своїми килимами, прикрашали вазонами, і процесія вирушала пішки через усе місто...
       У спільному користуванні була не тільки наша м'ясорубка, але й єдиний на всю вулицю патефон...Батьки лише попереджали, щоб частіше голки міняли при програванні платівок...Ну, а до нас на щотижневі вечірки приходили курсанти з танкового училища, де тато працював до захворювання та комісування з армії...Молоді курсанти танцювали під патефон...Запрошувалася і я з п'ятирічного віку...І танго, і фокстрот, і вальс уже тоді вміла танцювати...Пробували брати мене на руки, але я категорично відмовлялася, аби танцювали, як із дорослою, тому мусили нахилятися ...до мого зросту... А подорослішала, то влітку танцювала у дворі з дорослими навіть модну тоді "Пад-еспань"
        Платівки купувалися на постійній основі...Всі пісні того часу я вивчила напам'ять. Звук був далеко не чистий, не всі слова можна було правильно завчити...До того ж я не вимовляла літери "Р" аж до першого класу! Так що в пісні "Ах, Самара городок! Неспокойная я, неспокойная я, успокой же ты меня!" - я співала - "Аксамага гага-гага-док, неспокой нага-гага я..."Бо про "городок Самару" мені пояснень не надавали? У застіллях на свята тато брав мене на коліна і ми співали разом...Найбільше йому подобалися "Вижу чудное приволье" та "Ой, тумани мои, растумани", що ми виконували неодмінно під гучні оплески... І тато мною пишався...
         У першому класі я сама записалася у балетну студію при Палаці піонерів, яку обожнювала відвідувати, а особливо - концертувати....Мені дозволялося також ходити до Парку ім.Чкалова на вечірні дорослі танці під духовий оркестр. Малих на танцмайданчик пропускали безкоштовно...Ну, і я - танцювала ...очима... Коли вчилася у третьому класі, батьки переїхали в нову квартиру до Гречан...На першому ж шкільному вечорі для старшокласників я станцювала "Татарський танець"...Успіх був непередбачено шалений! Я так розгубилася, що побігла не за лаштунки, а на край сцени...Дивлюся вниз - високувато плигати? І от директор школи - Олександр Харитонович Сидоренко (Царство Небесне!) - підходить до сцени, бере мене на руки і проносить під оплески через весь зал! Незабутній солодкий спомин!
            Старша піонервожата наша - Голумбовська Маргарита Миколаївна (до речі, ми на всю школу були лише вдвох - Маргарити ще й з однаковими по-батькові!) - розучувала зі мною та моєю партнеркою в шкільні роки Людмилою Ковальовою і молдавську "Сирбу", і "Чеську польку" і так далі...Так що ми були задіяні в усіх концертах та конкурсах...Виступали і в підшефній військовій частині...Після концерту - старшокласницям дозволялося лишатися на танці ...А лишали і нас як учасниць концерту - дуже ми тішилися тими танцями з військовослужбовцями! Сцени спеціальної у військовій частині не було, а була імпровізована, складена з табуреток і накрита брезентом. Одного разу, на швидкій частині "Сирби" ми так розігналися із Людмилою, що розтягнулися на повний зріст по брезенту! Я - дуже знітилася і втекла за лаштунки... Але розпашіла і завзята Людмила, давши знак акордеоністу, владно вчепилася за мене, і ми протанцювали на "Біс!" Того разу було багато охочих солдатів, щоб потанцювати з нами після концерту! Також - солодкі спомини!
             Пройшли десятки років...З Маргаритою Миколаївною я не зустрічалася і нічого про неї не чула...Лишилося лише колективне фото випускне в четвертому класі, де я стою поруч неї. І ніхто тоді не заперечував мій вибір,..Аж святкувалося 50-річчя випуску нашого класу. І на сайті школи я випадково знайшла вірш Подгорновой?, але в дужках Голумбовської?! Було написано також, що лікар у міській лікарні. І , хоча вона уже звільнилася на пенсію, телефон мені надали... Телефоную, представляюся...А у відповідь: "Це та, що "Татарський танець" танцювала?" Зустрілися...у поминальний день на гречанському цвинтарі обидві Маргарити, сфоткалися на пам'ять, позгадували минуле...Солодкі спомини!
              Ну, закінчила я і курс бальних танців при Палаці піонерів...Двічі - у 1962 та 1963 роках ми разом із моїм партнером Гєнкою Пупкіним (Царство Небесне!) вибороли першість на міському конкурсі...Читачам важко уявити, як пара із глухих тодішніх Гречан перетанцювала всіх претендентів з Хмельницького?  Втретє брати участь - я відмовилася...Бо втретє, хоч надсядься, а першості не дадуть?! А на  друге - я аж ніяк погодитися не могла... Нам було присвоєно звання "Массовик-затейник", вручено на перший раз - фотоальбом з почесною грамотою, на другий - також грамота і модна на тодішні часи папка для школи на блискавці. Також через Обком Профспілок - влаштували обох "затейниками" на все літо в піонерський табір...Так що на додачу - ми заробили по 80 рублів за літо і дуже пристойні продуктові пайки. Солодкі спомини!
             Вдома - я співала і танцювала безупинно з ранку до вечора! Виконую уроки - співаю і танцюю на стільці. А мама із кухні раз-по -раз: "Ти там уроки виконуєш, чи танцюєш? Припини ламати стільця!?" Припинилися співи та танці після одруження...Перші роки жили у свекрухи...А вона - камерна співачка, лауреат Першого Всесоюзного конкурсу вокалістів?! То які порівняння і намагання з мого боку? Але коли свекруха померла, я таки опанувала піаніно  - супровід лівою рукою легеньких на три чверті пісеньок...Себто "Листья жёлтые над городом кружатся..."уже і співала, і супроводжувала обома руками на піаніно...Тільки і піаніно...чоловік продав при нашому роз'їзді після розлучення...А жаль...Лишився би спомин про бабусю-співачку, бо ж інструмент той вона привезла після гастролей в Німеччині... в часи "железного занавеса"...Дуже файної фірми! Без настроювання - вірно служив роками! Такі собі...спогади...
             Був випадок і співу на шкільному вечорі...З подругою Наталею ми вийшли співати модну на той час пісню про геологів...Акордеоніст взяв дуже високу тональність, так що заспів ще проходив, а приспів - то вже було страшне і натужне, невитягаєме! Причому, подруга на приспіві - мовчала, як риба, склеївши губи і дивлячись з посмішкою на мої змагання?! Так що висновки було зроблено на подальше:  по-перше, з подругою у розвідку не підеш ( і подальше це підтвердило!), по-друге - аніяких співочих виступів ( я навіть на знак протесту перестала відвідувати загальношкільний хор!)
           Ну, а за відмінне закінчення шостого класу - батьки, нарешті, купили мені баяна! Грошей на вчителя не було, але тато випадково знайшов наручний годинник (тоді це було нарівні знайденого смартфону!) Вчителю - заплатили годинником...І він вивчив зі мною дві пісні. Далі було самотужки. Найбільше "тужки"! - було з'єднати праву і ліву частину, аби міхи сходилися і гармонійно розходилася!? Ну, а решта вже - пішло, як по маслу! Всі тодішні пісні я підбирала і виконувала... на вечорах щонедільних у гуртожитку "УСВРу"...Мешканці гуртожитку дочекатися не могли мого...безкоштовного приходу...Дівчата і хлопці, всі з навколишніх бідних сіл, святково одягалися...Мені виносили стілець у великий хол на першому поверсі...І починалися танці...Мені так хотілося, щоб не тільки станцювалися, але й одружилися, бо для дівчат того гуртожитку шлюб не дуже і світив?
            Інша моя аудиторія, звичайно ж, однокласники...Ми сачкували навесні з якогось останнього уроку...Це була або фізкультура, або співи...Все якось нам миналось, хоча "фізкультурник" погрожував не атестувати в чверті!? Лишали в класі ту ж таки Людмилу Ковальову, бо в неї - мати вчителька, щоб дуже не нагоріло. Переходили на протилежний бік Гречан, в парк, на танцмайданчик. А мій будинок - просто поруч! Приносила баяна - і вже танцювали однокласники на порожньому танцмайданчику, вчилися...для дорослих танців, бо хлопці були дуже сором'язливими!
          Використовувався баян і для концертів. На конкурсі в Палаці піонерів після свого виступу я поклала інструмент в чохлик і лишила за лаштунками...Дали команду повертатись додому  спеціальним автобусом - і я ...побігла. Приїхала до Гречан - а де ж баян? Давай чимдуж до міста...Палац - не зачинений...Зал - не зачинено...Баян, слава Богу, так за лаштунками і стоїть! Ох, і  і нелегко ж його було тягнути додому!
          Потім прийшла мода на шкільні "КВНи" (абревіатуру лишаю незмінною!) Вирішили, що я завершуватиму змагання грою на баяні...А грати - як побільше...От я одну пісню, програла, другу, третю...Нарешті гукають із президії: "Та вже досить, Маргарито! Переможці!"
         Баян - приїхав зі мною і у Харків після закінчення школи...Та за важких матеріальних обставин...мій чоловік умовив здати його в комісіонку...Так я з музикою розлучилася на десятиріччя... І лише два роки тому - мені подарувала акордеон...сестра моєї однокласниці. Так що опановую - новий інструмент, дорогенькі!
        Тим часом надсилають мені відео, де однорічний правнук Еван - сам вмикає собі музику на іграшковому інструменті, і сам танцює дуже вправно, в такт музиці, видумує "фігури", то з боку на бік, то вперед-назад розхитується, міняє ритм, коли він змінюється?! Одна насолода дивитися і вмикати "Повтор!"
       До речі, аж дуже гарні танцювальні здібності були і в онука Сашка...В дитинстві, як би я не імпровізувала під мелодію, він миттєво мої "фігури" копіював...А дорослим - соромиться..

на фото - знаменитий, подарований за першість у конкурсі альбом