Петро перебрав

     Шутка
Я вже цим світом занудив,
Як перед Богом грішник.
Та мене раптом розбудив
Микола Пересмішник.
Такий їй-богу він чудак.
Які вірші чудові.
Та хай він пише собі так,
А я на рідній мові:
Оце на лихо, чи добро,
Щоб не сказали рано,
Прийшов знесилений Петро
Під ранок дуже п’яний.
Зайшов, уставився, як бик,
Ні риба, а ні м’ясо.
Тут Марфа в четверо рушник
І по спині Пегасом.
А що для нього той рушник,
Та ще в такому стані.
Він за життя до нього звик,
Як сибіряк до бані.
Неначе вітер із даля
Гне парус одинокий.
Петро слухняно підставля
Для прочуханки боки.
– Ах, ти негіднику такий
Не бачить тобі миру.
Це тобі вирок зам’який – 
Пішла, взяла сокиру,
 – Оце дивися мил дружок,
Це вже не дуля з маком,
Відтну під самий корішок
І весь віддам собакам.
Даю на роздуми добу,
Рахуй що дочекався – 
Та виклав все і де він був,
І з ким, і чим займався.
А щоб не бути во гріху,
Добила ейфорія,
Все доповів, як на духу
І навіть те, що мріяв.
Та з опалу, як в травні сніг,
Звалився на коліна,
Чолом припав до її ніг:
– Пробач мене, Поліна –
– Ну, сто чортів тобі в нутро,
Ах, ти хом’як пихатий,
Уже допився мій Петро,
Забув як мене й звати.
Так це ти що, згадав свою? –
Вхопила важку скалку.
Та передумала – уб’ю –
І стало його жалко.
        27.09.22р.