Знаєш, на довгі рими мене вже не стаче…
Видно, навколо серця суцільні пустоти,
серед яких мій старенький Всевишній плаче,
й тихо повторює геть тривіальне:
- Хто ти?..
Я і готовий Йому відповісти миттю,
але ж якась рідина ще струмить в судинах
і накриває мій білий язик блакиттю
неба, що буде завжди зігрівати Сина…
Правильні рухи давно розіп’ятих часом
ніжних долонь ще дарують надію знову
аудиторії знизу сказати басом
чорного янгола найголовніше Слово…
Хтось розсміється, а хтось навпаки - заплаче,
тіло впізнавши у ледве Святому Дусі…
Знаєш, на довгі рими мене вже не стаче…
Видно, щезаю… і більше не повторюся.
Суть сутi
© Copyright: Александр Ноцкий, 2022
Свидетельство о публикации №122092802264
Свидетельство о публикации №122092802264
Рецензии