Я украв у неї вірші. Скільки вже – і не злічити.
Крав, краду і буду красти. Що поцупив – все моє.
Я без цих крадіжок хитрих вже давно не здатний жити.
А вона лише сміється, як поцупку впізнає.
Віршів вже нацупив сотні, навіть тисячі, здається.
Тих – сумних, веселих, різних. Про любов... На всі смаки.
А вона читає вірші, слухає... І все сміється.
Заохочує поцупки теплим дотиком руки.
Вірші ті настільки влучні, що пишаюсь, мов своїми.
Хай читають люди вірші й думають, що то – мої...
І нехай послужать людям всі оті рядки і рими,
що поцуплені у тебе, мила, – із очей твоїх...
Я украв у неi вiршi, або Поцупки
© Copyright: Миклош Форма, 2022
Свидетельство о публикации №122092404182
Свидетельство о публикации №122092404182
Рецензии