Не надихає навіть дороге вино,
На роздоріжжі зараз - «до» чи «після»…
Без домішок смакую і давно
Спостерігаю за пожовклим листям.
Та вже на скронях в‘ється сивина,
Пальці безбарвні цокотять по буквах,
Знов залишаюсь, сам на сам, одна,
Тривожать уночі порожні дивні звуки.
А до тепер здавалось, що пусте -
Всі дотики, слова, забуті часом люди…
Але образа в серці все росте
І знов лунає голос звідусюди.
Не пишеться та майже не до сну
І в тому, знаю, лиш моя значна провина…
До ранку може все ж наздожену,
Без домішок смакуючи безсило…
без примесей
© Copyright: Ольга Рытикъ, 2022
Свидетельство о публикации №122092203714
Свидетельство о публикации №122092203714
Рецензии