вйна

Десять років в країні стоять блокпости.
Пси виколюють очі, обривають хвости,
заливаючи кров’ю цвинтарну землю,
псуючи католицькі хрести.

Йде священник з очима мов димчате скло.
Він молився за те, чого ще не було
і за те, чого більше ніколи не буде...
За те, щоби згинуло зло.

Десять років продовжує падати сніг.
Капелани відспівують чиїхось синів,
смерть забирає до себе будь-кого:
полковників і рядових.

Солдати ідуть кріз порожні міста.
Ніхто не чекає різдвяні свята.
У темні часи, коли сонце померло,
смішно чекати появи Христа.

Опівночі Місяць зникає з небес.
Війна - то ціна за технічний прогрес.
Якщо ти патрицій - яка вже різниця,
чого там бажає цей плебс?

Народ - це цемент для нових барикад.
Ворог мого ворога - товариш і брат.
Якщо ти не згоден, тобі тут не місце,
як згоден - бери автомат.

Десять років в країні панує зима.
Серед розваг лиш війна і тюрма.
На ринках торгують водою та хлібом,
бо більше нічого нема.

Померлі - лише статистичний процент.
Кожен незгодний - ворожий агент.
Усе буде добре, усе буде добре,
повторює стомлений президент.

Середні віки повернулися знов:
у чергах вбивають за в’язанку дров,
розбитими шибками грається вітер,
сліпа помирає любов.

Святі отці кажуть: прийшов Сатана.
Війна, не крути як, всього лиш війна.
Під стінкою плаче мати Марія,
знедолена і сумна.

Марія іде по пустим небесам,
розстріскались губи від молитв і осанн.
Хто б не казав і чого б не казали,
вибір ти робиш сам.

Не так вже й важливо, хто на хресті.
За тебе помоляться твої святі.
Смерть - це всього лише перший крок,
перший у всьому житті.

9 листопада 2016 року, Харків, Україна.