Я стою на подвір’ї, позаду висОчать руїни…
Обгорілий кістяк - мої мрії, життя, кольори.
Зберігаю в собі я ці миті, що попільно-сірі,
Як ті фото, що прадід-вояк залишив по собі…
Хто я зараз чи що?...
Відчуття хто гортає невпинно,
Повертає мене у первинний долюдяний жах?
Завиває земля, її стогін сприймають коліна,
Чорне полум’я скаче в калюжах, як в мертвих очах…
Чи щось буде мені, чи я вже не осягну майбутнє?
Дим ядучий пливе, затуляючи блиск сподівань,
Але я - не закута, скоріше уперта і люта.
Вщухне ніч!...
Розродиться.
Щасливо!
Найкращим з світань…
Нiч вщухне...
© Copyright: Таки Да, 2022
Свидетельство о публикации №122091803321
Свидетельство о публикации №122091803321
Рецензии
Вітаю Вас...
Долучаюся до Ваших слів, також перманентно перебуваючи у "первинному долюдяному жаху" сьогодення.
Бажаю миру. Дякую за цей вірш.
З повагою, Альона.
Алёна Безпавлая 19.03.2025 20:41 • Заявить о нарушении
Долучаюся до Ваших слів, також перманентно перебуваючи у "первинному долюдяному жаху" сьогодення.
Бажаю миру. Дякую за цей вірш.
З повагою, Альона.
Алёна Безпавлая 19.03.2025 20:41 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.