Тетка Варшава, дядька Киев!

Тітко Варшаво, Києве дядьку!
Велику державу ми мали слов'янську.

Велику й могутню, але хлібороби
Для панства-дворянства були, як мікроби.

Збирали податки, чи, радше, побори,
Прислужники ваші - тхори-крохобори.

Але гуртувались пригнічені люди,
За зброю хапались і бились у груди.

Та на противагу таким відчайдухам
Пани вербували приватні потуги.

Зчинялися бійки, спалахували повстання,
Кров воїнів вільних лилась не востаннє.

Зволожена нею земля Українська,
Й ворожою кров'ю ворожого війська

Умита й полита вона дуже рясно,
Тут Річ Посполита зазнала поразки,

І орди чисельні жорстоких народів
Зустріли пекельний і мужній тут спротив.

Тривали змагання,і війни тривали,
Вели на заклання нас і таврували.

Скидали ярмо ми і знов одягали,
І орди жорстокі нові прибували.

У еру сучасну, годину новітню,
Країно нещасна, ти знову розквітла.

І знову на тебе посунули орди,
Та лицарі степу зустріли їх гордо!

Надходили орди за наші провини,
І знову, вже вкотре, (Це нам не в первину)

Насунули хмари над нашими нивами,
І вибило градом наш труд кропотливий.

Дарує нам доля останню можливість
Закон християнський в житті нашім втілить,

Створити суспільство без панства, без рабства,
Й політику світську вести без нахабства.