Тетка Варшава, дядька Киев!

Тітко Варшаво,
Києве дядьку!
Велику державу
Ми мали слов'янську.

Велику й могутню,
Але хлібороби
Для панства-дворянства
Були, як мікроби.

Збирали податки,
Чи, радше, побори,
Прислужники ваші -
Тхори-крохобори.

Але гуртувались
Пригнічені люди,
За зброю хапались
І бились у груди.

Та на противагу
Таким відчайдухам
Пани вербували
Приватні потуги.

Зчинялися бійки,
Спалахували повстання,
Кров воїнів вільних
Лилась не востаннє.

Зволожена нею
Земля Українська,
Й ворожою кров'ю
Ворожого війська

Умита й полита
Вона дуже рясно,
Тут Річ Посполита
Зазнала поразки,

І орди чисельні
Жорстоких народів
Зустріли пекельний
І мужній тут спротив.

Тривали змагання,
І війни тривали,
Вели на заклання
Нас і таврували.

Скидали ярмо ми
І знов одягали,
І орди жорстокі
Нові прибували.

У еру сучасну,
Годину новітню,
Країно нещасна,
Ти знову розквітла.

І знову на тебе
Посунули орди,
Та лицарі степу
Зустріли їх гордо!

Надходили орди
За наші провини,
І знову, вже вкотре,
(Це нам не в первину)

Насунули хмари
Над нашою нивою,
І вибило градом
Наш труд кропотливий.

Дарує нам доля
Останню можливість
Закон християнський
В житті нашім втілить,

Створити суспільство
Без панства, без рабства,
Й політику світську
Вести без нахабства.