Зачекай

Я знітилась трохи, ти вибач, будь-ласка, 
до тебе про щось гомоню  без зупину.
Дорослі раптово кінчаються казки -
встромляється лезо в оголену спину
і треба сміятись при цьому безпечно,
так, начебто біль, хтось придумав навмисне...
а в мене ридає дитинно сердЕчко,
бо ніж, що в спині на любов мою тисне.
Таким взагалі на Землі б не з'являтись,
бо надто вразливі, надміру ранимі,-
лише і уміють - всім серцем кохати
і геть не підозрюють, що замінимі...
Не раз називали в лице - егоїстка,
я навіть на те захиститись не вміла,-
здавалось, ламались всередині кістки,
душа від тих закидів диких німіла...
Пробач, що я так говорила багато,
то захист, в якому немає потреби.
На душу ніхто не придумав ще лати,
й вона всі удари приймає на себе.
Насправді, сценарій розписаний Богом,
про вибір казати - лукавством хворіти...
ножа не встромляй,- зачекай іще трохи,-
хто зна'  чим лікується серце розбите?!