На місці серця – пісочний камінь,
Розтікається під тяжкістю вітрів,
Скільки ще смертельних зранень,
Нанесу собі, щоб промінь мене зігрів.
Вічний оберт колеса – природний цикл,
Самообман, самокопання ран не згоїть,
Та безсилий я встояти, до себе я не звик,
Один я, та ніхто нічого не робить.
Мені приснилася пшениця, зерно в руках,
Зерно в кишенях, наступив екстаз,
Бачу дзеркало й себе в твоїх очах,
Зникла ти. Немає тебе – немає вже й нас.
Віддалась ти потокам живої душі,
Розчинилась в повітрі, вийшла за берег,
Затопила собою мою свідомість в ночі,
А на осколках кохання тепер цвіте терен.
Та я стою. Хоч і в чорних хмарах,
Знищений, роздвоєний, посеред блискавиць,
Чекатиму тебе як тих зір незримих,
Поки не впаду у ящик горілиць.
Пiсочний камiнь
© Copyright: Макс Сердюк, 2022
Свидетельство о публикации №122091104064
Свидетельство о публикации №122091104064
Рецензии