Застрягши, ледь вповзла в трамвай, їй помогли.
Горбата та сліпа, з лицем землисто-древнім.
Мов вибралась на світ із матінки-землі,
У церкві побула і знов вертає в землю.
Час-скульптор залюбки ліпив її лице:
Турботи зморшками, тінь втоми чи скорботи
На залишки краси минулої, бо це
Давно не мармур вже, тепер це теракота.
Пройшла свій шлях, але в зігнутості страшній
Вона ще йде кудись, якщо впаде - повзтиме.
Ковток повітря - крок, і не спинитись їй,
Бо слідом смерть іде, от-от її настигне.
2013
Старенька
© Copyright: Анатолий Малиновский 2, 2022
Свидетельство о публикации №122090604126
Свидетельство о публикации №122090604126
Рецензии