N. N

    Н.Бидненко
Давай ми цю сторінку перегорнем,
Почнемо відлік з чистого листа.
Тоді усе, що видавалось чорним,
Враз посвітліє. Щезне чорнота.
І ти мені повіриш безумовно,
І зрозумієш, що я саме та…
Для нас обох засяє місяць повний
І пролісків небесна красота.
Та сторінки гортає вітер Долі,
А дощ, як сльози, розмива слова…
Гуляє осінь спорожнілим полем,
Зів’яли квіти, висохла трава.
В байдужім небі зорі світять скупо,
Душевний холод до кісток пройма.
Не зрозумів ти, серця не послухав…
В долонях – сніг. У почуттях – зима.

***
Давай страницу эту пролистаем,
Начнём отсчёт мы с чистого листа.
Тогда всё то, что нам казалось чёрным,
Мгновенно посветлеет. Исчезнет чернота.
И ты мне будешь верить, безусловно,
И ты поймёшь, что я, конечно, та...
Для нас двоих засветит месяц полный
Подснежников небесная краса.
Страницы Судеб нам листает ветер,
А дождь, как слёзы размыл слова...
Гуляет осень по пустому полю.
Цветы завяли, высохла трава.
И в небе  звёзды светят очень скупо,
Душевный холод до костей проник.
Не понял ты, и сердце ты не слушал...
В ладонях - снег.  А на душе - зима.