***

     Н.Бидненко
Невтомне сонце стука в шибку дзвінко.
А я втомилась. Вірить і чекать.
Час не стоїть. Вже на порі обжинки…
Чом ти замовк? Чи на вустах печать?
Чи, може, інша розкрива обійми…
Вантаж розлуки лиш мені нести.
Із ним піду у дальнє поле в прийми,
Жита не зрадять, бо вони – не ти.
Цілує землю сонце, що сідає,
Ховає в ніч ланцюг із помилок.
І йде любов кудись чужинським краєм –
Втомилась. І чеканню вийшов строк.
***
Солнце неуёмное в стекло бьётся звонко.
А я устала верить Верить, ждать.
А время не стоит. Пора покоса...
Что замолчал? Иль на устах печать?
Или другая видится в объятиях...
Груз разлуки только мне нести.
Я с ним пойду далёко, в поле.
Хлеба не предадут, они - не ты.
Целует землю солнце, что садится,
И прячет в ночь цепочку из ошибок.
Идёт любовь куда-то чужим краем -
Устала. И ожиданию вышел срок.


Рецензии