Два перевода стихов Марго Метелецкой

        Прикована
   О, белый свет, куда же мне идти?..
   Как между строк, меж окнами – порогом,
   Всю меру одиночества постичь –
   Той одинокости, которая от Бога.»
        Оксана Забужко

Уже и вечер, темнотой обвитый
В виске так боязливо мысли гонят:
А может быть, вчерашний день ловить мне
Среди бесплодных болей и агоний?

Растрёпанные затихают звуки –
Снежинок нет летающего пуха…
Улягутся мои на отдых муки –
Молчанье звонкое не потревожит слуха,

О, Боже, Твоего, в сиянье звёздном…
Утонут быстро грёзы мимолётно…
И я пойму, насколько несерьёзны
Мои мольбы тем вечером бесплодным…

Рыдая, бьёт в стекло дождь покаянья,
Где отдана я строчек созиданью.
     21.01.2022

   Прикута...
http://stihi.ru/2022/01/20/7797

 "О світоньку, куди ж мені іти?..
        Як між рядків, між вікнами й порогом,
        Я тут збагну всю міру самоти -
        Тієї самоти, котра од Бога."
             Оксана Забужко

Уже і вечір, в темряву сповитий...
Думки лякливі чемно б'ються в скроні:
Хіба мені вчорашній день ловити
Серед безплідних болей та агоній?

Розкошлані притишуються звуки -
Нема летючого сніжинок руху...
Мої на спочив укладуться муки -
Лунке мовчання не торкнеться слуху

Твого, мій Боже, у зірковім сяйві...
Потонуть швидко мрії мимобіжно...
І зрозумію я, наскільки зайві
Мої благання вечором безсніжним...

І б'є навзрид у шибку дощ покути,
Де знову я - до зошита прикута...

   Запруда из чар
А я давно уже не умоляю
Век беспощадный, вбитый в календарь…
И каждый день приму как Божий дар,
На всякие преграды не взирая.

И я давно уж не пытаюсь тратить
Свой пыл на распускание клубков.
Но солнце выйдет из-за облаков,
И мне тогда поможет Божья Матерь…

И я давно уже не ублажаю
Июль с густым жужжанием шмеля:
Хоть ворожи, хоть звёзды умоляй,
Они, увы, нам правду не вещают.

Пусть лето нас чарует налегке, –
Те чары воспрепятствуют тоске!
       14.07.2022

    Загата з чар...
http://stihi.ru/2022/07/04/4011
А я давно не пнуся ублагати
      Час-нещадимець, вбитий в календар...
      І кожний день прийму як Божий дар,
      Відкинувши препони та загати...

      А я давно не пнуся розсотати
      Клубок із болю - надважкий тягар -
      Одначе Сонце вийде із-за хмар
      Й помолиться за мене Божа Мати...

      А я давно не пнуся ущедрити
      Прийдешній липень у дзумінні бджіл,
      Бо хоч на зорях літніх ворожи,
      Вони не будуть правди говорити...

      Нехай чаклує літо, далебі, -
      Загату з чар виліплює журбі!