Тато донька щастя близько

ТАТО І ДОНЬКА ЩАСТЯ  БЛИЗЬКО

Йшов чоловік дорогою із Юлею донькою.
Втомився … на весь світ здається злий,
«Татусю чи зрадів ти, що ідеш зі мною?
Що посмішка твоя освітить світ цілий?»

Замислився той чоловік: « обидві зміни
Я ж дві доби, в цеху гарячому відпрацював,
Чи ж е там совість у дружини Ліни,
Щоб я й доньку іще з танцкласу забирав ?!»

Дитина ж говорила без зупинки: «В танцклас,
Сьогодні, дід Михася знову завітав до нас,
Дивився… і промовив: «Ні немає в танцях зиску
Як посмішки нема і в оченятках блиску.»

Для прикладу: мене узяв  з Михайликом у пару,
Незграбний він, всі почали із нас сміятись,
А той Михасик посміхнувся, та задав такого жару!
Що з тим таночком, дуже добре склалось!

Але: … я щось надумала про нашу маму…
Вона давно - давно уже не посміхалась
Робота, прибирання, прання, готування,
Немовби мама наша   на шматочки розірвалась…

А ти прийдеш додому… рибою німою
Вона ж на стіл для нас смаколиків збирає
Від тебе тільки «дякую» не граєшся зі мною ,
Та й мама,  дуже-дуже за тобою вже скучае…   

Здається мамі, що ти вже її не любишь, 
Що з нею ти, хиба то через нас із братом,
Здається мамі, що таким як був не будешь,
Я чула молитви її та плач разів багато. 
 
Поглянув на доньку очима допитливо,
«Тобі то відкіля відомо? Тобі 7 років ?!
Тож зрозумій мала лише в казках красиво,
Ти зрозумієш як пройде іще багато років.

Я знаю тато, що казок, давно  в житті немае,
Та…є обійми, серце є, нарешті - є кохання,
Для найдорожчих, та ріднесеньких людей,
Щоб похвалити плаття, зачіску, замало є ідей ?

Щоб світ на посмішку одну, ще став світліше,
Та ще, щоб мамі ти татусю, став миліший,
Сказати їй: Яка розумниця і як їй то вдаеться?
І здивуватися якою ніжною матуся – зостається.

Ось чоловік дочці всміхнувся: « Та що ти!
Схопив за ручку донечку – Ну що мала побігли?
Торт найсмачніший мамі купимо, чарівні квіти
Давненько мамі не було таких привітів!

А жінка та, стояла з ополоником коло плити.
Чоло спітніле, під її очами, сум та втома.
Одне і теж буденність марноти
Ось клацнули запори: «Мамцю ми вже дома»

Тарілки стала швидко розставляти,
А чоловік шепоче: «Знайди скоріше вазу.
Іди до мене кішечка … Я хочу обійняти..» 
Здавалось світ перевернувся їй одразу

Поворушитися боялася…сполохати цю мить…
Він посміхався… так засяяло навколо
Вона як зачарована припала йому до груди
«Ще трошки…щастя не відходь… зажди.»

А він зашепотів: « Пробач, що  я забув
Нагадувати, те що ти навік моя кохана. 
Не розлюбив тебе, ти чуєш і не полишив,
Для мене ти, ще найдорожча нині стала

Я бачу люба все: твою турботу, розуміння,
Та працю я твою ціню любов твоє терпіння,
Я хочу повернути ті цілунки та кохання
Щоб на побачення піти без розставання 

Так  дивно… що вечеря та звичайна
А урочисто так, немов настало свято,
Розмова ця, була коханим  так потрібна,
І торт ¬¬¬- був найсмачнішим в цілім світі,

Дочка щаслива що всміхаються батьки
Сказала: «На дітей ви зараз схожі»
«Завдячуючи цій маленькій мудрій рибці
Весь світ, став на дві посмішки - світліше»

Лиш обійняти, в очі споглянувши  їй – сказати,
Що ви цінуєте турботи та кохаєте як завжди,
Посеред сірості, житейської роботи треба знати,
Як тій єдиній і коханій любов та щастя дарувати 
 
 
Автор Наталья Задорожная
Перевод  с  русского на украинский нач 12,05,2022 зак 29,08.22
Автор перевода Широков А. А. 29,08,2022,г Киев Украина.

А вот оригинал Наталья Задорожная

Наталья Задорожная

Мужчина с дочкой шёл вдоль по аллее.
Уставший… на весь мир, казалось, злой.
«Пап, от улыбки правда всем светлее?
Скажи, тебе светло идти со мной?»

Задумался мужчина: «Я две смены.
Я целых двое суток отпахал.
И есть ли совесть у супруги Лены
просить, чтоб дочку из кружка забрал?!»

А девочка трещала без умолку:
«Сегодня Ванин дед зашёл в танцкласс.
Смотрел… потом сказал: „Нет в танце толку,
пока улыбок нет и света глаз.“

Поставил для примера меня в пару
с тем неуклюжим Ваней… обсмеяться!
Я улыбалась… Ваня дал всем жару!
Ты не поверишь… стало получаться!

И знаешь, я подумала о маме…
Она уже давно не улыбается.
Плита, уборка и уход за нами.
Как-будто на кусочки разрывается.

А ты домой приходишь… и как рыба.
Она бегом на стол нам накрывает.
И всё что слышит от тебя: „Спасибо.“
А мама наша по тебе скучает.

Ей кажется, что ты давно не любишь,
И что живёшь с ней только из-за нас.
Что прежним никогда уже не будешь.
Подслушивала плач её не раз.»

Мужчина посмотрел в глаза пытливо:
«Откуда тебе знать? Тебе 7 лет!
Пойми, что только в сказках всё красиво.»
«Я знаю, пап, что сказок в жизни нет.

Но… есть улыбки, сердце, есть объятия
для самых дорогих, родных людей!
Пап, даже похвалить причёску, платье
— и на одну улыбку мир светлей!

Сказать: какая умница она!
И удивиться… как ей удаётся?!
И как со всем справляется сама?
При этом самой нежной остаётся…»

Мужчина улыбнулся ей: «Ух, ты!
— схватил за руку дочку, — Побежали!
Торт самый вкусный купим и цветы.
Давненько маму мы не баловали!»

А женщина стояла у плиты.
Прошибла лоб усталости истома.
Одни и те же будни суеты.
В дверях щёлкнул замок: «Мамуль, мы дома.»

Тарелки стала в спешке расставлять,
а муж шепнул: «Найди сначала вазу.
Иди ко мне… Хочу тебя обнять…»
Казалось, мир перевернулся сразу.

Боялась шевельнуться… миг вспугнуть…
Он улыбался… Так светло вокруг…
Она уткнулась носом в его грудь:
«Ещё… продлись мгновение… на чуть-чуть.»

А он шептал: «Прости, что я забыл
напоминать, что нет тебя любимей.
Не разлюбил, ты слышишь? Не остыл!
Дороже стала и необходимей!

Я всё ценю: заботу, понимание,
твой труд ценю, терпение, любовь!
И если бы вернуть мне то свидание,
Ты стала б моей девушкою вновь!»

Так странно… На столе обычный ужин,
а атмосфера будто День Рождения.
Им этот разговор был очень нужен.
А торт — вкуснейший в мире… без сомнения.

А дочка, посмотрев на их улыбки,
сказала: «Вы похожи на детей!»
«Благодаря одной мудрейшей рыбке!
Весь мир на две улыбки стал светлей!»

Обнять… Сказать, что цените заботы.
Пусть мелочь… но приятная всегда.
Средь трудностей житейских и работы
Дарите близким тёплые слова…