Останнiй етруск

- Шлю прокляття Риму й римській мові - лінгві,
Злим, бридким, слизьким мені здається слово
"Лінгва": мов гадюка, виповзла із лігва
І вп`ялась смертельно в мою рідну мову.

Мово, мово, ти - розмова в дружнім колі,
Ти - кохання шепіт, ти - пісні журливі.
В кожнім слові чую незабутній голос
Мами, що звучав у дні мої щасливі.

Лінгва - для трибун і для команд військових.
Лінгва - це суди й неправедні закони.
В голові у мене лунко б`ється слово
"Лінгва" чужоземним тріумфальним дзвоном!

Я скажу "Земля" і щось дрімотно древнє
Чую в слові, тепле та близьке навіки,
А промовлю "Терра" - рот розкрив даремно,
Наче каменюку виплюнув і тільки.

Я скажу "Вода" - і чується глибинність
І прозорість чиста проситься до рота,
А промовлю "Аква" - кумканням жабиним
Слово навісне нагадує болото.

Ми, етруски, гострі розумом, дотепні.
Чим же покорила лінгва нас огидна?
Втратити свободу - гірко - не ганебно,
А забути мову - зникнути безслідно.

Ви вже не етруски, мої бідні діти.
Заберу в могилу нашу мову вмерлу.
_______________________________
Вмер етруск останній. Поховали діда
І важку на груди навалили терру.

Й мовив старший син: "Не знаючи відради,
Ти покинув нас. Така вже воля божа.
Різні в нас були з тобою, батьку, правди.
Твоя правда нам допомогти не зможе.

Ми латинь, як ти, не будемо ганьбити.
Понесем її, як світоч, по планеті.
Лінгва на землі гулятиме, мов вітер,
Мовою творців - учених і поетів.

Рветься в далечінь етруський гострий розум.
Нам а в Етрурії було давно вже тісно.
І чекає нас не смерть - метаморфоза.
Зрощення з чужим - розширення вітчизни".

Все зробили тихо, стримано, по-людськи.
Мрець не зворухнувся на синовнє слово.
Стис уста останній захисник етрусків..
Поховали діда і етруську мову.