Так наливай, поговоримо...

 
Друг мій милий, напівп'яний,
розповім я про наявне:
я люблю, але що дивно -
почуття моє сумнівно...

Як же хочеться напитись,
потаємним поділитись,
та кругом чужі всі лиця,
легше вже тоді втопиться!

Але ж та любов тривожить,
день порожній дурно множить
на такий же день тотожній...
І ніхто не допоможе!

Друг мій вірний, напівп'яний,
щоб  забути все старанно
ми п'ємо удвох до ранку,
але Біль дзвенить о склянки,

точить серце, непокоїть,
що любов щось здуру скоїть,
непривабливу та дику,
суне в душу п'яну пику...

Я ж не плачу, не ридаю,
тільки ком гіркий ковтаю,
біль у склянки розливаю -
пропадаю, пропадаю...

Друг, скажу тобі по суті:
Склянці - виміром не бути!
Вимір для краси - не в храмі,
та не в кулі в дев'ять грамів…

Як ще  жевріє надія,
що моя здійсниться мрія,
з нею зустріч неминуче
буде ніжна та жагуча...

Для того ж Любов з’єднала
і в любов тротил заклала,
нас  безмежно розпалила,
щоб ніч вибухом сповила!