Порахуй менi час

Порахуй мені час… Бачу залишку нині
і для миті не стаче. До справи - катма.
Ти придумав ключі для реальності скрині,
але кажуть, що скрині давно вже нема.

Я - такий, як усі. Я молюся щоранку,
розуміючи те, що шепочу без слів.
Ти гуляєш цю Землю, мов втомлену бранку,
від якої до п’ятниці танув і млів.

За моїми плечима скривавлений обрій
не існуючих в лютому снів про тепло.
Ти ж у тихому відчаї мружиш недобрі
чорні діри весни за ілюзії склом.

Я вмираю у хвилях бажання дожити
хоч до спокою в серці, де вічно журба.
Ти - байдужий до всього, як з цвинтаря квіти,
і небесно гнучкий, мов зелена верба.

Від моїх абсолютно безглуздих агоній
воскресають загублені душі в тілах.
Ти ж від втоми за мене лен чухаєш скроні,
об’їжджаючи світ на прощення волах.

Я притримую двері у дивне сьогодні
для його близнюків, що з майбутнього йдуть.
Ти чекаєш на мене у темній безодні,
позначаючи зорями правильну путь.

Все минає у простору теплому плині,
що по ньому пливе безкінечна зима.
Порахуй мені час. Бачу, залишку нині
і для Тебе не стаче, і в мене катма…