На прощанье по Максиму Станиславскому

Тень промелькнула садом –
Смеха и слёз танец,
Я в тебе потерялся –
Вновь отыскал себя.

Перед твоим порогом
Листья намёл ветер –
Вечным круговоротом
Встреч и разлук кружа.

С чашкой кофе в кофейне,
Там где люди и книги,
Прячусь от одиночества –
С ним я давно на ты.

Спишь, как дитя, забывшись,
Среди своих подушек,
В сон тебе Бог подбросил
Бабочек и цветы.

Выдали – дрогнули веки,
Через ресниц завесу
Слёзы мои, любимая,
Пишут свиток судьбы.

Ты ведь прекрасно знаешь –
Нам и не обещалось,
Что с этим сможем сладить
Оба мы – я и ты.

Так – отправляйся в счастье,
Я же в дней веренице
Буду хранить хрупкий садик
Наших с тобою снов.

На прощання http://stihi.ru/2022/08/12/3431
Максим Станиславский http://stihi.ru/avtor/stanislavsky&book=1#1

Тінню майнув у саді
Сміху і сліз танок,
Я загубився в тобі
І віднайшовся знов.

Ганок у твоїм дому.
Вітер листям укрив
Спогади про бентегу
Зникнень і вороттів

З кавою у кав’ярні,
Де книги, люди, листи,
Коротаю самотність,
З якою давно на ти.

Спиш, неначе дитина,
Серед своїх подушок,
Бог у твій сон підкинув
Квіточок і пташок.

Зіск;взнула паволока
Із оксамитних вій –
То мої сльози, люба,
Пишуть долі сувій.

Адже ти добре знаєш:
Він не зарікся нам,
Що зможемо дати раду
Ми разом – і тут, і там.

Тож вирушай щаслива,
А я в плетениці днів
Догляну хиткий садочок
Наших з тобою снів.