По вінця відчаєм наповнюються дні.
Світ чорно-білим став перед очима.
По нервам, наче, по натягненій струні,
Невдача б'є і гримає дверима.
Гарцює, клята. І регоче, наче біс.
Слідкує тінню, в'ється курявою
І так набридливо просовує свій ніс
Поміж смужками долі ось такої.
Поправ буденність,крізь вагання і нужду,
Вдивляючись за обрії імлисті.
Проллюсь світанками і ніжністю зійду.
Й засяють дні, мов промінці у листі.
Проллюсь свiтанками
© Copyright: Валентина Осипенко, 2022
Свидетельство о публикации №122081507020
Свидетельство о публикации №122081507020
Рецензии