587. Василь Стус. Уже София вся отсияла...

Уже София  вся отсияла,
сиреневой вся опала гроздью.
Ты шла ко мне, но не успела
за первым криком, за первым громом.
Как привиденье в пекельном круге,
вокруг же тени, вокруг же хвори.
Благословляю твою я волю,
дорога доли, дорога боли.
Снега и стужа. Ветра, морозы.
Гудки и крики. Проклятья чёрные.
Собачий лай. Крик паровоза.
И закмашины и заквагоны.
Шпалы и фары, псы и солдаты,
доски, доски, прутья,  загоны.
Упали  - ходу. Встаем и ходу.
В плечи пинают нас автоматы.
Квадратом сердце — в квадратном круге,
в смертном каре упасть нам доля.
Благословляю твою я волю,
дорога доли, дорога боли.

Уже Софія відструменіла,
відмерехтіла бузковим гроном.
Ти йшла до мене, але не встигла
за першим зойком, за першим громом.
Немов почвара в пекельнім колі,
довкола ж тіні, довкола кволі.
Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.
Сніги і стужа. Вітри й морози.
Гудки і крики. Чорні прокльони.
Собачий гавкіт. Крик паровоза.
І закмашини і заквагони.
Шпали і фари, пси і солдати,
рейки, і пруття, і загорода.
Впали і хода. Встали і хода.
В плечі штовхають нас автомати.
Квадратне серце — в квадратнім колі,
в смертнім каре ми падемо долі.
Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.