Спокуса

Як давно усiм вiдомо -
Вода камiнь точе,
А людина зпоконвiчча
Змiн на краще хоче.

Прагне щастя, щедрой долi,
Здоров'я всiм близькiм,
Щоб в коморi i у полi,
Щоб шлях був не слизьким.

Та багато чого хочем,
Iнодi й чужого,
Щось забули, десь свiдомо
Заплющили очi.

I Закон, життя, країну
Кинули в Майдани
Та й не зчулись, як потужнi
Одягли кайдани.

Чи родились вже без мiзкiв,
Чи так їх "промили"
Той "святой" євробрехнею,
Що рiдне згубили.

А бодай би не родились,
Не зросли б тi "єтi",
Ще б в колисцi удавились
Майданутi "дети"!

Їх володарi заморськi,
"Свої" посiпаки
Зруйнували всю країну,
Привели до краху.

В кожного своя мета
I намiри "чистi"
Ще спокуса - ця "свята",
Чарiвна, в намистi.

Проти встояти - нiяк.
I, хоча й не просять,
Знає, що кому i як,
Що дає - хай носять.

От i я пiддавсь спокусi,
Хоч нiхто не просить,
Говорю, мовчать не в змозi,
Бачу, в прiрву зносить.

Посiяли мiж братами
Смертну ворожнечу,
Все з бiльшими обертами
Летим в порожнечу.

Не плекайте сподiвання,
Що якось минеться,
В друзки меле те "кохання"
Все, що пiдвернеться.

Летять в прiрву шкереберть
Життя, долi, мрiї,
А майбутнє, як не верть,
В життєдайнiх дiях.

Не у брата щоб стрiляти,
А в те падло-ката,
Хто нас змусив те зробити,
Хто дав тi гармати.

Хто посiяв ворожнечу,
Хто на тiм жирує,
Хто сплюндрував святi речi
Та й i в ус не дує.

То згадаймо, що ми - люди
I досить вбивати
На потiху тiм сволотам,
Що люблять все мати.

Як давно усiм вiдомо -
Вода камiнь точе,
I я, майже пiдсвiдомо,
Говорю, не мовчу.

13.08.2022р.