На Великдень сходив веч р

На Великдень сходив вечір .. сонце в ліс сідало ,
Пестив зелень ніжно вітер, квітка  розквітала
У обіймах теплих, наче,  рай .. кругом так тихо,
І ні хто не знав що ходить дуже близько лихо.

Біля двору, так по волі тихою ходою ,
Наче хмара в синім небі дощ збира в долоні,
Геть не чутно, понад вечір дівчина гуляла,
На Великдень у садочку, та пісні спивала.
У вінок вплітала квіти рясту лісового,
І було у неї щастя , не кохать ні кого ..
На руці важка каблучка, золота та файна,
Тільки камінь в ній удовій, біль тяжка, безкрайня,
Замурована у камінь, на руку надіта,
Дівчина плете віночок, а навколо квіти,
Фіолетово – червоні, промінь сонця грає,
На каблучці, як ті квіти, камінь розквітає.

Сіло сонце, темно в лісі, почорніли хмари,
Прогриміла блискавиця, додому Оксана,
Забиралась прихопивши гарний свій віночок ,
По дорозі лиш каблучку загубила..  Хоче..
Повернуть його, і очі шукають камінчик,
Терпкі сльози, гірка туга, сонечка промінчик,
Розбудив її , не має на пальці каблучки,
Як же довго вона гріла камінець – розлучник,
Оберіг був їй для серця від стріли Амура ,
Загубила, знать коханню двері відімкнула.

Поверніть ! Якщо знайдете. Люди буде горе!
Тільки я могла носити камінь цей удовій.
Обдурили, не вернули ,і земля наділа ,
Ту каблучку, вдов сльозами, себе кров’ю вмила.
Злі та підлі захотіли золото і камінь,
Та не знали, що в каблучці вмурована пламінь,
Що війною обернеця, гіркі сльози вдові,
Будуть лиця наче річка, і вінки по волі,
Будуть прикрашають могили , на то воля Божа,
Берегла дівчина камінь , так довго як можна.

І до коли не знайдеться.. він , не буде миру …
Не проста була каблучка, цяцька ювелірна ..
Повернете, як знайдете , й не за нагороду,
Бо не стане ні країни, ні її народу.