Чорні дні... Розірвані груди землі,
Там безодня, де серце колись було...
Бідні птахи ховають дітей у вогні,
Купол неба темніє- холодне скло.
Ріже чорну скибку хліба, а сіль
Сипле в рани під звуки розбитих міст.
І вервечки днів спустошує біль,
Йде червоний від крові" Великий Піст".
І хоч мрії рікою пливуть про мир,
Миром править тепер тиран- лиходій.
Справедливо рахує війна-касир-
По одному життю видає - радій!
Свіжий вітер не залиже, не спинить ран,
Білий голуб не несе "благую вість"
У багрянець вдягнувся сатана-тиран
Людську плоть перемелює - їсть і їсть!
Ні, любов є і віра, й не без надій
Не лишився народ наш у мряці і млі...
Боже, Боже, Ти нас знов пожалій!
Нерозумні ми діти Твої малі...
Там, де бiль не змовка...
© Copyright: Валентина Козачук, 2022
Свидетельство о публикации №122081204677
Свидетельство о публикации №122081204677
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.