Інколи, коли закриваю очі,
Я бачу як на мене падає стеля.
Її валить ракета кривава,
Радянська, сталева, іржава
Й спалює мене немов
Безмежна пекельна пустеля.
Вона повільно спалює тіло,
Водночас і руки, і ноги…
Її вогонь спалює рідну оселю
Аж до самої бетонної підлоги.
Вона палить сусідні хатинки
Не оминаючи навіть дитинки,
Й залишає лиш сірий попіл —
Теплий, свіжий, кривавий попіл.
Лячно від такого сюжету,
Хоч в тепле ліжко не лягай…
Потворить лукавий планету.
Тікай від нього, тікай!
Пада стеля
© Copyright: Александр Стихартский, 2022
Свидетельство о публикации №122081000859
Свидетельство о публикации №122081000859
Рецензии