укр 12 меч зi срiбла

 
Дитя  мати колихала  - про журбу  йому  спiвала.
В пiснi мудрii  слова –сльози  щиро  пролила.
Дуже матерi  хотiлось  щоб дитя на свiт з’явилось
Словом  золота  покрите  -вiдведе вiд серця лихо.
Меч  зi срiбла у руцi  - щоб боялись  вороги.
« В темнiм  гаi  у садку на  знайти  тепер  бджолу.
Бо  не має квiток  там - нема  мiсця  пелюсткам.
Нема  сонця   не  надходить   -лiс  журбу  собою  родить.
Промiнiв  не чутно  в нiм-  лiс  неначе онiмiв.
Нема  цвiту у гаю  - не  знайти  йогу  красу.
Помарнiли  свiтлi  днi - оточили  вороги.
Серця  наче голубята  поховалися  у хатi.
Та й  закрились  вiд  людей,  щоб не бачити  смертей.
Отакеє  натворили ,  люди  наче  скаженiли.
Брата брат  без  жалю б’е - серцем  пiсню не складе.
Бо нестямы тут  живе - гiрке  слово  роздає.
Шле прокляття  в бiлий свiт - вiн  вiд  того   i  змарнiв.
Що життя однiй родини   тут  на  лихо  вже   створили.
Нема продиху  нiде  -  в хати  промiнь   не  iде.
Почорнiли  людськi  села та  i  кожная  оселя.
Пiсень  волi  не чутно -  сонце  правди  не  зiйшло.»
Ось  про що  спiвала  мати , та  дитяти  наказала.
Вiдродити    правду  слова , що  всiх виведе  с полону.
Та надасть  любов  серцям -   радiсть  щоб  була в мiстах.
Щоб  смiялись  тепер дiти – у  нове  переодiтi.
Та й   вражали  всiх вбранням  - кожен  в  бiлих  був  штанцях.
9 08 2022