Цей літній дощ… він знов вмиває місто
старих ідей про день на самоті
і заплітає вулиці пусті
у дотиків прихованих намисто…
Йому бруківка - мрії простирадло.
Паде… паде… а далі - хоч куди
від долі, що веде усе туди,
де щастя вже вляглося на ковадло
й чекає там на свого коваля,
якому Б-гом створена земля
є прихистком від блискавок із неба…
І тільки спів удосвітніх пташок
знімає душам висвітленим шок
від думки, що серцям ще ніц не треба…
Серпневий сонет
© Copyright: Александр Ноцкий, 2022
Свидетельство о публикации №122080902171
Свидетельство о публикации №122080902171
Рецензии
