Бахмут

О, мій Бахмуте сивий, старовинний,
Фортеця - місто славних козаків,
Завжди ти був радушний та гостинний
Й запрошував до себе і чужих, і земляків.

А серце тріпотіло в тебе, мов скажене,
Ти всіх любив, в обійми загортав,
І лікував душевні рани незлічені,
І щіро своє серце дарував...

А той хто приїздив до тебе в гості
Й до нині не забув твою красу,
Трояндові алеї і з ігристим тости,
Яке ми куштували, як росу...

І вулочки твої, немов красуні
Тендітні, чисті, свіжі та стрункі,
Що тягнуться з віків до нині
І йдуть в обидві сторони плескатої ріки...

Троянди оксамитом місто обгортали
І аромат пелюсток був, немов парфум,
Коханці-лебеді над річкою луну хитали...
А зараз в спогадах вкриває душу сум...

Нажаль, та пам'ять рани не лікує
І спогади навіюють печаль,
Що душі бахмутян вогнем катує
Зі сходу той безжалісний москаль...

Бахмуте мій, о як же ти змінився,
Твоє обличчя в болю та сльозах,
Немов для тебе час життя на віки зупинився
І тільки біль в твоїх сумних очах...

Не бігають і не кричать від щастя діти,
Закохані не мріють по ночах,
І поросли бур'яном мальовничі квіти,
І навкруги засіяв місто страх ..

Фанерою забиті вікна та вітрини,
А чорний дим собою сонце затулив,
І грізний вибух, як набат від пушок лине,
Що мій Бахмут і подих затаїв...

Але ж Бахмуте, ти тримайся, рідний,
Ти зможеш все, ти бачив й не таке,
Тебе не вб'є з московії негідник
Його зупинить козака сталевеє  плече.

І ми зустрінемось з тобою на світанку,
Твою я землю обійму - вона свята
І розцілую кожен міліметр свого ґанку,
Який заллє з очей моїх сльоза...

І все то буде, неодмінно буде,
За ніччю завжди ранок розквіта,
А Україну воїнів закрили міцні груди,
Тому повернемось в свої святі міста.

Тримайся, мій Бахмуте, ти козаче,
А значить войовничий в тебе дух,
Ти зможеш все! І тільки так! Ніяк інакше!
Тримайся, мій рідніший справжній друг!