Да смерцi я запомню гэты сон

Да смерці я запомніў гэты сон
пасля любоўны…

У ім свет змяняўся і гучаў
так
бес
са
слоўна.
А рэчанька той выгнутаю свечкаю
нам
высвятляла нешта
без
у
моўнае…

Размытае,
халоднае маўчанне
перамяжоўвалася цёплай хваляй
ўсіх
тваіх прызнанняў…

А я маўчаў…

І мы з табой рассталіся…
У тым жыцці…

Ну, а ў гэтым
як у сне,
усё жыццё крочу,
бягу, лячу я
за табою…

Як недарэчнае
тваіх
былых успамінаў.

* * *

До смерти я запомнил этот сон
послелюбовный….

В нём мир преображался и звучал
так
до
сто
словно….

В нём речка, как изогнутая свечка
высвечивала что-то
без
у
словное….

Размытое,
холодное молчанье
перемежалось тёплою волной твоих признаний….

А я молчал….

И мы с тобой расстались….
В той жизни….

Ну, а в этой
как во сне,
всю жизнь шагаю,
и шагаю за тобою….

Как тень нелепая
былых воспоминаний.

* * *

До смерті я запам'ятав цей сон

До смерті я запам'ятав сон цей,
після кохання.
В нім світ сліпив і перетворювався в безліч невблаганних слів
…пекельних.

В нім річка сліз,
зігнута клята свічка,
висвічувала щось таке…
Що
без
у
мовне.
А зовні,
прохолоджене мовчання
перемежалось відчайдушнішою хвилею  визнань твоїх,
болючих.

Мовчав і
я…

Так ми з тобою розлучилися.

У тому у бутті.

А в цім, як уві сні,
я за життям усім своїм,
крокую, і крокую,
стятий дурень…

Як тінь безглуздих спогадів минулих.