Наших дотиків збіжжя
Тихо й нестримно зростало.
На просторих манежах
Ритмів було замало,
І тільки крізь неба хвилі
Ми падали знов додолу,
Зростаючи над Еребом,
Чуючи шурхіт Еола.
І ми були всім -
Усіма дивами світу,
А потім над манускриптами
Злітали наші посмішки.
Я завжди казала: "Поважаю",
І думала, що обожнюю.
Олiмпiйськi збiги
© Copyright: Марина Чиянова, 2022
Свидетельство о публикации №122080506316
Свидетельство о публикации №122080506316
Рецензии