Не напишеш, промовчиш до досі,
Сам на сам,так наче й має бути
Я колись омріяна кохала осінь
А тепер, кохання це омана, осінь - то приблуда
Мрії, за які ціпляєшся у голові
Наче жердинки твого спасіння
Сам на сам, а інші - не твої
Всі твої чи згинула чи втікли
І здається, так вже буде завжди
Так помреш і знайдуть тебе тлінну
Та самотню, хто її знав же?
Ти?
Ти її покинув
Мило.
Не напишуть, бо не бачать змісту
Ти сама не хочеш їх облич у свому місті
Як колись ти мрієш - ну і дитина
Сама самісінька нещасна сиротина.
P. S.
Я нещодавно перестала пити ліки і здається зрозуміла що в мене немає геть нікого... Ні одної людини, з якою хотілось би говорити..
І в думках, якщо чесно, я тільки мрію повернутись у свій старий дім до батьків..
Як прикро, бо здається наче хочеш з кимось погуляти, але наче як..
Нема з ким.
( ось такий крик чи плачу душі)
Думаю то все кляті ліки.
Сама сам с нька
© Copyright: Розалия Блюм, 2022
Свидетельство о публикации №122080500611
Свидетельство о публикации №122080500611
Рецензии