Нащадки...

Нема вже тих, хто свято Перемоги
Здобув колись… Хвала і шана їм.
Та й тих, хто після фронту чи облоги
Ніколи вже не вернуться в свій дім.

Але живуть - не тільки орденами -
Відзнакою звитяги на війні,
А монументи, стели з іменами -
Теж згадують полеглого в борні.

Хто своєрідним для нащадків звітом
Про тих героїв з фільмів або книг -
«Альошею» – з бетону чи граніту,
Як символ визволителя застиг.

Або коли вклоняються солдату,
Що ось стоїть у парку недарма,   
Де він руками замість автомату
Дівча  німецьке ніжно обійма.

Як визволитель? Поясніть бо, чому?
Що їх в країнах звільнених трима?
Чомусь бажань вертатися додому,
Як з’ясувалось, в намірах нема.

Та як тут не вбачати примхи долі,
Бо визволена начебто земля
Позбулася германської неволі,
Й відчула окупацію Кремля…

Та чи були ті наміри хороші?
Про дружбу свідчать, чи любов палку?
Не вірю визволителю Альоші
І тим, хто у «Безсмертному Полку»,

Чиї портрети бачимо на палках,
Як носіїв загарбницьких ідей…
Не вірю я солдату з Трептов Парка…
Бо знаю про згвалтованих дітей.