А люди йшли до твоєї госпо'ди,
І там зустрічала їх тиша злякана.
А ти в домовині, і поряд подруги
Завмерли сумні, а одна заплакала.
На серці людському немає шкіри,
Якщо ж і є, то з мого була здерта.
Ті сльози до нього мов прикипіли,
Дістались до самого денця серця.
А ти посміхалася з того світу,
Погідлива, втишена і покірна,
До серця мого, співчуттю відкритому,
Як двері домівки, де спить покійник.
2013
Спiвчуття
© Copyright: Анатолий Малиновский 2, 2022
Свидетельство о публикации №122080406097
Свидетельство о публикации №122080406097
Рецензии