Сюрреалiзм Iманентностi Антропоцентризму

Коли впаде осяяння на голову камінням,
крушачи розуму погризений грильяж,
коли клепсидра капле в Час свої видіння,
малюючи сюрреалістичний в розумі пейзаж –

відтоді за тонкою та гнучкою шкарлупою
дискретних невловимих хроносних часток
Світ паралельною дзеркальною строкою
засяє мозаїчністю таємних сторінок...

Із прірви Вічності проллється невимовна мука,
коли за обрієм  примарна Фатуму рука
в жовток вогнем стріляє з чорної базуки
і вдалині згоряє геть блакитна шкарлупа;

коли, здурівши з Дня Творіння сутністю лексема
вступає в софістичний мезальянс,
щоби лукавим парадоксом теореми
той дисонанс звести в маразм і декаданс

там, де крізь рубище стагнації конструктивізму
засяє незнайомий серцю ультрафіолет;
де на льоту стріляючі в софізми силогізмом,
рве ланцюги континуальності подій Поет;

де він, крізь Плани, Виміри і Часові Системи,
вдивляється в криштальний вищий світ гуру,
і звідки Муза із табу спокус гарему,
манить його лукаво щастям скрізь чадру;

де Вічність – до всього байдужий, жирний  сталий євнух,
поклавши зірку у прокурений кальян,
вщент палить пристрасть правовірних,
і видихає іскри Божі в зоряний туман...