Земля здригалась та ревіла,
А в полі палахтіло жито,
Моя рідненька, ненько-Україно,
Не знали ми як будем далі жити.
Ми милувалися простіром кохання,
І рахували невідомі зірки,
Ловили кожний шелест листування,
Що дарувало нам щасливі миті.
Душа-каліка,ось що залишилось,
Душа від крику трохи надірвалась,
Як та струна,що трішечки втомилась,
Але,я вірю ще вона зіграє…
Ненько
© Copyright: Омельченко Валерия, 2022
Свидетельство о публикации №122080207378
Свидетельство о публикации №122080207378
Рецензии