Один – згадав, а інший – не згадав...
Два вірші загубились серед ночі.
Та жаль за тим, загубленим, не точить.
Я знав, що так і буде. Все я знав.
Не може всіх віршів вмістить душа.
І серце всіх віршів вмістить не може.
Всі вірші може винести лиш Боже.
Бо кожен вірш – то хрест, то Хрест вірша.
Несем хрести – великі і малі.
Хто виронив свій хрест – то не судолось.
Хрест вірша – не вдоволення, не милість.
Мій вірш – сенс існування на землі.
Ані сльози, ні скарги, ні жалю
за тим, що – не судилось, не вдалося.
Ще золота віршів намиє осінь
дощами щастя – я дощі люблю.
Усе про вірші знає тільки Бог.
І іноді – і в це я вірю свято –
Бог замість вірша сну дарує Свято.
І я вночі не втратив віршів двох...
Один - згадав, а iнший - не згадав...
© Copyright: Миклош Форма, 2022
Свидетельство о публикации №122072603244
Свидетельство о публикации №122072603244
Рецензии