Украиниада. Часть 2

«Україніада»

Частина ІІ

Отож були часи бентежні,
Вельми войовничі,
Україна за незалежність
Воювала вічність.

Гетьман був Іван Мазепа,
А цар – Петро Перший,
Край був з лісом, був зі степом
Безкраїм, безмежним.

Україна та Росія
Воювали разом
Ворогів Христа. Доцільно
Сказати одразу.

З козаками Петро Перший
Захопити зміг Азов.
Опирались турки вперто,
Зачинились на засов.

Та пила відвага мед,
А пророк Магомет –
П’є він християнську кров,
А вона сміється знов.

Цар Петро тоді козацтву
Влаштував бучний бенкет,
Нагороджував звитяжців
За облоги хепі-енд.

Цар Мазепу викликає
До себе в шатро:
«Здоров, Іване, як ся маєш?»
«Здоров був, Петро.»

«Ти, Іване, біля мене
Як за пазухою будеш
У бога. Лиш в супермена
Ти не грай і в Робін Гуда.»

«Ваша Великодержавність,
Ваша Висококультурність,
Вам слугує моя шабля,
Ваша слава і могутність

І лякає, і вражає
Ворогів Ісуса,
І пошану викликає
Й гордість Ваших друзів.»

Гетьманові цар дарує
Коштовні дарунки,
І вином його частує
З золотого кубка.

І Мазепа усміхався,
Терпів фамільярність,
Та до себе повертався,
Скрививши гримасу.

Цар є богом у Росії,
Та в Україні гордій
Є гетьман, та не всесильний,
І отаман народний.

Україна та Росія
Воювали в спілці,
Об'єднавши свої сили
В битві історичній

Проти Ісламського світу
За світ Християнства;
Це релігійні мотиви,
А що з боротьбою класів?

Нагорода феодалам –
Земельні ділянки,
Селяни ж без капіталу –
Ярмо надягайте.

Це пригнічене селянство
Шукало єднання,
Й покладало на козацтво
Усі сподівання.

Та коли Причорномор'я
З допомогою козаків –
Охоронців прикордоння –
Петро І захопив,

То така свободна й горда
Військова громада
Стала, наче кістка в горлі,
Йому заважати.

Він дарує феодалам
У приватну власність
Колективний капітал –
Землю. І селянскість

Прирікає на кріпацтво,
Панщину і рабство,
Та поки жило козацтво,
Люди не здавались.

Мазепа був феодалом,
Царя Петра васалом,
А народним генералом
Палія вважали.

Семен Палій – козацький батько,
Лицар і добродій,
Він відновлював козацтво
На радість голоті.

Воював за Україну
Проти ляхів і татар,
Відстоював рідну віру
І права селян.

Мазепа заздрив Палію,
Гучній його славі,
Він правдивий гетьман був
В народній уяві.

Тож Мазепа Палія
Запросив на бенкет,
Той вже випив на коня,
Та гетьман його з лабет

Не випустив, а послав
Петрові донос,
Той Палію прописав
Сибірський мороз.

Так Мазепа потурав
Російським магнатам,
Це йому гарантувало
Збереження посади,

Але він чекав давно
Слушної нагоди,
Щоб змінити статус кво
Й листувався потай

З королями і панами
Швеції та Польщі,
Він бачив, що з москалями
Ми розбили горщик.

Петро Перший планував
Ліквідувати козацтво,
Його в походи відсилав
До кордонів царства,

Досягнення промислові
Змінити мали хід війни,
І козаки не готові
До цих змін були.

Детальніше про ці події
Писали Кащенко й Грушевський,
Костомаров, Антонович,
Крип’якевич, Апанович.

І звичайно Яворницький
В «Історії козаків»
(Його у вигляді писаря
Ілля Репін зобразив).

З Нідерландів повернувся
Засмучений цар Петро,
Світ йому перевернувся,
Прорубалося вікно.

Він побачив там культуру,
І науку, і мистецтво,
Техніку, архітектуру,
І охайність, і письменство.

У Росії все інакше:
Темрява, багно і бруд,
І, щоб висловитись м’якше,
Менш освічений тут люд.

Гнів і лють змінили смуток
Енергійного царя:
«Чи хіба ми гірші люди?
Не така у нас земля?

Ми повільні буваємо, –
Треба підштовхнути нас,
І ми надолужимо згаяне,
І ще й випередим час!»

Міркував Петро багато
Про еволюцію культур,
І вирішив побудувати
По-над морем Петербург.

Там нова столиця буде,
Буде торгівельний флот,
Дивуватимуться люди:
«На болоті буде порт?»

Кілька років будували
Нове місто батраки:
Тут селяни пробували,
І містяни, й козаки.

З усіх куточків імперії
Прибував безправний клас,
Холод, голод і бактерії
Працювали не на нас.

Тут тягали каміння,
Рубали й тесали ліс,
Копали рови,
Штовхали в багнюці віз.

І лишилося багато
У багнюці тій кісток;
Україна – наша мати,
А Росія, ти нам хто?

В усій Російській імперії
Від служб і поборів
Тяжко було плебеям
І сумно доволі.

Москалі на Україні
Коли квартирували,
То нашою гостинністю
Нерідко зловживали.

Складалися відносини
По-різному щоразу,
Та видно шовіністичну
Тенденцію одразу.

Гетьман Іван Мазепа –
Меценат відомий,
Збудував не одну церкву,
Засновував школи.

Та вирішив посватати дід
Молоду хрещеницю,
Дочку генерального судді –
Марію Кочубеївну.

Ображений Кочубей
З опозиціонером Іскрою
Звинуватили Мазепу
В націоналізмі.

Й написали Петру Олексійовичу
Листа в Петербург,
Цар Петро обох їх кличе
На допит. Але тортур

Не витримали вже вони
І свідчень відреклись,
І їх Мазепі віддали:
«Мазепо, розберись!»

Він їх до страти засудив,
Й насупився, як сич,
Відтоді гетьман зачастив
З візитами на Січ.

Там план черговий формувався
Порятунку України,
Мазепа з Карлом листувався
Про альянс ймовірний.

Мазепа з Батурину їде
Карлові назустріч,
Та Петро уже розвідав
Про цю нерозумність.

В Батурині влаштували
Москалі катівню,
Катували, мордували,
Руйнували будівлі,

Сплюндрували місто вщент
Гарне та хороше –
Український Карфаген
Третій Рим спустошив.

Тим часом під Полтавою
Шведи й українці
Готували в таборі
Шаблі та рушниці.

(Кость Гордієнко звертається до козаків перед битвою):
«Тут зібралися мущини –
Сини України,
Кому сидить у печінках
Російське правління.

Нас експлуатують і обдурюють,
Експропріюють наше майно,
Нашим салом нас же й обшкурюють,
Хіба це дружба? Це лайно!

Москалі у Бога не вірують,
Керує ними Антихрист Петро,
А наші юди за 30 срібляників
Продають Україну в ярмо.

Станьмо ж, браття, до бою кривавого,
Хоча й не дуже сприятливий час,
Та не зганьбімось, щоб не знеславили
Майбутні покоління нас.

Кожен із вас вільний,
Як яструб верховинний,
Хай котяться під три чорти,
Кому ми щось там винні!

А ну ж бо, вдармо лихом об землю!
Тут нам жаба й цицьки дасть!
Либонь, Україна ще не вмерла,
Не з потрохами продалась…»

Так повстали проти рабства
Вільні патріоти,
Але зазнала поразки
Піхота й кіннота.

Це повстання на відміну
Від повстання Хмельницького
Не отримало відгуку
Народу українського.

Цар Петро до українців
Писав маніфести,
Щоб вони не долучались
До зрадника Мазепи.

До Мазепи у народі
Не було довіри,
Він був панської породи,
За нього в країні

Соціальна нерівність
Досягла апогею,
І  її непохитність
Нагадувала скелю.

Говорячи відверто –
Це була авантюра,
Ми кинулись на імперію,
Як на гицеля собацюра,

Як на дресирувальника
Ведмідь або лев,
Як «Титанік» на айсберг,
Як об клітку орел.

Мазепа випав з боротьби,
Дістався до Бендер,
Але від стресу та нудьги
Захворів і помер.

Пилип Орлик написав
Конституцію в вигнанні,
На папері він рацію мав,
Та життя не завжди раціональне.

Настали сумні часи,
Про які писав Шевченко,
Скаржилися на Русі
На панщину нестерпну.

Становище селянства
Дедалі погіршувалось,
Воно потрапило в рабство,
Й зі спогадами залишилось

Про славу, і волю, і мрію
Про незалежну Україну,
Та у душі живе надія,
І тліє, гріє, як жарина.

А як з Дніпра подує вітер,
Роздмухає він ту жарину,
Й устануть українські діти,
Й порвуть кайдани неодмінно.

Заради миру і свободи,
Заради правди і любові,
Єднаймося в своєму домі,
Бо зло весь час напоготові.

Джерела (до обох частин):
1. Измаил Срезневский "Запорожская старина"
2. Адріан Кащенко "Оповідання про славне Військо Запорозьке низове"
3. Володимир Антонович "Про козацькі часи на Україні", "Последние времена казачества на правой стороне Днепра", "Акты о казаках" (с предисловием)
4. Николай Костомаров "Малороссийский гетман Зиновий-Богдан Хмельницкий", "Южная Русь в конце 16 века", "Руина. Мазепа. Мазепинцы"
5. Михайло Грушевський "Історія України-Русі"
6. Дмитро Яворницький "Історія запорізьких козаків"
7. Іван Крип'якевич "Богдан Хмельницький", "Історія Козаччини"
8. Пантелеймон Куліш "Записки о Южной Руси"
9. Олена Апанович "Розповіді про запорізьких козаків"
10. "Народна пам'ять про козацтво" - Запоріжжя, "Інтербук", 1991
11. Алексей Толстой "День Петра" (Повести, рассказы, пьесы)