Ми в чужі не зазираєм вікна.
А своїх у нас є майже п'ять.
Ми вікном вважаєм навіть дірку,
де за склом лиш тіні майорять.
З нашого вікна садочок видно,
де панує соняшник один.
А навколо нього сотні квітів
відтіняють щастям сірий тин.
А у липні, вікна як відкрити
теплим літнім порухом руки,
чути уночі, як пахнуть квіти
і зростають мовчки огірки.
А іще ми бачим, що до хмарки
виріс – до страшного темний – ліс.
Бачили малу смішну примарку –
то їжак грибочок діткам ніс.
За вікном крізь дощ, крізь сніг, у спеку
ходить незнайомий чоловік.
І щоразу вслід йому смерека
хилиться весь смерековий вік.
Ми свого життя іще не знаєм –
нас вікно від суму береже.
Ми в чуже вікно не зазираєм,
бо чуже вікно – життя чуже...
Ми в чужi не зазираeм вiкна
© Copyright: Миклош Форма, 2022
Свидетельство о публикации №122072200364
Свидетельство о публикации №122072200364
Рецензии
