Цьогорич ни весни, ани лита

Цьогоріч ні весни, ані літа,
Вишні тихо таїлись в журбі,
Київ, зеленню не сповитий,
Довго марився поміж гори.
У каштанів свічки забарились –
Сподівалися, може, наснилось
Про скривавлену долю, де цвях
У стигматах в долонях. Наш шлях?

Швидкоплинне цвітіння зомліло,
І поринуло у бистрину
Часу. Літо прийшло серединне,
Не до спогадів вже про весну.
Молитви про життя: "Бути, прісно..."
Побиваються, тужать у піснях,
Кличуть, стогнуть, пливуть голоси
У легенди про велич часів.

"Ой, у лузі червона калина..."
Дочекаюсь? Колись розквіта?
Бачу: згарища, згибель невинних...
То невже ж то є воля Твоя?
Кожну мить, кожний час і хвилину...
Борони, Боже, нашу Вкраїну,
Мужа, жінку, дитину, старину
Від стежини, що йде до спомину...

Все є марно? На цвинтарі –
Міріади свічок численних!
По загиблих свічки, не померлих.
По загиблих у клятій війні...
Але знак: на каштанах свічки
Навесні все ж були – полум'яні,
Бо всесильна любов до землі –
Перемогою буде. За нами.

17.07.2022