Наглядач Книги Долi

...............як дивно Вас повторно зустріти у цьому минулому житті...

Коли щоразу я читаю серцем Книгу Долі,
заздалегідь я знаю часом:

Що є в житті, що буде… мимоволі...

Коли зустрінемося разом...

В кого, хто любить аж до болі,
розлука вже не за Парнасом...

Наразі всі химерні лінії юдолі
у Візерунок Суму тку я
луною нездійснених Митей Щастя Долі
всього, що начебто існує...

Та, як повітря, для душі бракує...

І хоч ми бачимось доволі,
але - це все… І я  Вас - не цілую…

Хоч Доля так постійно  провокує!

Авжеж, коли здійснилось все так справно,
й нема нікого проміж нами,
живемо в Різних Вимірах ми явно,
на мить торкаючись примарно,
крізь дивний холод між серцями,
своїми Тонкими Світами...

І чим коротше відстань між губами -
тим ближче Час Разлуки з Вами...

Немов, стою я тінню на краю перона,
де Час гортає геть сторінки
Життя, яке показує картинки
в очах зустрічного вагона,
що їде повз із Вами без зупинки…

Коли ж ця мить безслідно кане в порожнечі,
і Час безшумно розведе нас зовсім з Вами,
на полустанку в хаті для Смотрителя-Предтечі,
там де зірки дорожніми палають світлячками,
не раз я прочитаю ці рядки, до речі,
щоб співторкнутися Самотніми серцями
з Вами...

Але вже Книга Долі буде проміж нами…