Втома

Хочеться щось написати на швидку руку.
Так, щоб не було потреби поринати вглиб
снів і війни (серце і так повно розпуки)
і щоб не стати як наслідок кимось на штиб

супергероя чи Єремії пророка…
Ти ж то бо знаєш ціну примітивам своїм,
то ж і не надто бажаєш в небесне око
знову пускати горіння фальшивого дим.

Тиша навколо. На тиждень ти втік в Карпати
і відчуваєш, що десь у мінливих віршах
вже заспокоїлись всі: і пси, і солдати,
і розмальована Господом чорна душа

світу людей… На екрані танцюють пальці
в пошуках рими і крапок між схованих ком,
взятих без плати із розповідей бувальців
злої гонитви за ледве живим хижаком.

Щоки горять, мов та ватра на полонині,
і відбивають пірваних хмар посилання,
що заплелося в таємні вузли проміння
пізньої ночі, що світло віщує зрання.

Мозок забився в райдуги білої муку
й просить безодню про чистої сповіді крок.
Хочеться щось написати на швидку руку.
Але пишеться чомусь тільки з чорнил думок…