Забудеш ти колись тi очi карi,
Що ніби уві сні приходили тобі...
I те волосся, ніжне та шикарне,
Яке колись перебирав ти у руці.
Забудеш, точно знаю, не згадаєш
Той поцілунок, що мов жар в морозний день,
Те почуття, що більше ти не відчуваєш
Згадати не спроможися крiзь доли, крiзь роки.
А я піду з прекрасним в серденьку своему...
Мов дощик влітку, сльози із очей.
Востанне плачу я, кипить в душi востаннє
Усе для того, щоб знайти свій справжнiй рай!
2009 год
Тебе на украинском
© Copyright: Токарева Анастасия, 2022
Свидетельство о публикации №122071805404
Свидетельство о публикации №122071805404
Рецензии