Поцелуем телефонного звонка

   Н. Бидненко
Поцілунком телефонного дзвінка
Ти мене розбудиш рано-вранці.
І зміліє відчаю ріка,
Бо тепер кохання ми обранці.
Відплива за обрій тихо ніч,
Забира у даль болючий спомин.
Скоро я твоїх торкнуся пліч
Й нас обох торкнеться сонця промінь.
Що було – то хай воно було…
Без розв’язань не бува задачі.
Незбориме наших душ тепло…
Світлий ранок десь росою плаче.
***
Поцелуем телефонного звонка
Ты меня разбудишь на рассвете.
Всё мельчает отчаяния река,
Ведь теперь любовь связала вместе.
Отплывает ночь за горизонт,
Забирая в даль души воспоминания.
Скоро я твоих дотронусь плеч
И нас двоих коснётся солнца луч.
Что было - то пускай и было...
Без ответа не было б задачи.
Не побороть наших душ тепло...
Утро светлое где-то росой плачет.


Рецензии