Нам всем кажется...

Нам всім здається - ми живЕмо?
Тримаємося "на плаву" -
Всміхаємося, хліб жуємо...
І я так думав, що живу.
Та на душі і в серці рана
У мене й кожного із нас -
З життя, а зовсім не з екрану
Смерть дивиться щомить, щочас:
Біль мАтері, вдови, дитини,
Кров на асфальті та землі,
Зчорнилі згарища, руїни -
Це повсякденні наші дні.
За що? Навіщо? Хто дав силу
І зброю нашім ворогам,
Що вирили для нас могили?
Як все життя пішло на злам?
Де мрії, що ми так плекали?
Де крила, що були колись?
Весну та літо ми чекали -
Та тільки сльози з болем скрізь!
Так, ми існуємо. Живемо,
На мить пірнаєм в забуття,
Спимо і хліб іще жуємо,
Вважаючи, що це - життя.
І кожен день, як в день останній
За обрій дивимось надій -
Чекання, знову ще чекання
І бій продовжуємо свій.
А світ не чує. Чи не бачить?
Чи він черствИй, як чорний хліб?
Стороннє горе мало значить,
Собі як з щастя щось огріб?
Тримаємось і маєм віру:
Здолаємо ту силу Зла,
І кожен день - то крок до миру,
Любові, щастя та Добра...