Есть терпенье всему

  Ірина Небеленчук 
Є терпіння всьому, є остання межа,
Як нанижуться думи на лезо.
Промайне шепотінням байдуже "чужа"
У змертвілому світі. Колеса
Чавлять тіло твоє (а ще день не загас),
Наче зболену душу асфальту.
А у венах тече чорним струменем час,
Сповідально лягає на карту...
Та хвилина журби і тремтливий той крок -
Зависає між "до" і "опісля".
І рукою подати уже до зірок,
І не гострим здається те вістря
Між буттям-небуттям... Непритомні думки
Заклубочаться кращі чи гірші...
Доведеться гортати життя сторінки,
Із душі вишкрібаючи вірші.
 Ірина Небеленчук
***
Есть терпенье всему, есть последний предел,
Когда нижутся думы на лезвие.
Промелькнёт шёпотком безразлично "чужая"
В вымершем свете. Колёса
Давят твоё тело ( а ещё день не угас),
Как изболевшую душу асфальта.
А в венах течёт чёрным потоком время,
Исповедью ложится на карту...
Но минута печали и не уверенный шаг -
Зависает между "до" и "после".
И рукою подать уже и до звёзд,
И не острым уж кажется то остриё
Между жизнью и смертью...Бессознательны мысли
Роятся хорошие или  плохие...
Придётся перелистывать жизни страницы,
Из души выгребая стихи.