Ні кричать, ні плакати не можу...
Серце зсохлось на вуглину.
Дикі орки! Господи наш, Боже!
Знов убили не одну дитину!
Це маля везла щаслива мама,
У візочку світлому, мов небо,
А дитя щось ніжно лепетало.
Сонце! Квіти! Радість! Що ще треба?
... Вмить блакитне небо почорніло-
Гримнули ракети раз і вдруге...
Смерть, напевно, дуже зголодніла.
Господи, за що така наруга?!
Все горіло, падали уламки,
У лікарні догорали стіни...
Закривавлена кричала жінка
І збирала донечку в хустину!
Під завалами не чути вже нічого...
Може сон страшний мені приснився?
Серед дня яскравого, ясного?!
Боже, скільки можна?! Заступися!
Навіжені, люті, підлі,
Нелюди zvіриної породи!
Вам брехня своя не остогидла?
Вас ненавидять усі народи!
Скiльки ще?!
© Copyright: Валентина Козачук, 2022
Свидетельство о публикации №122071503454
Свидетельство о публикации №122071503454
Рецензии
На это произведение написано 7 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.