Когда-то звались братьями...

Колись ви звалися братами...
А нині сталося що з вами!?
Навіщо ви пішли війною,
Рівняючи нас всіх з землею?
Ви величчю все хизувались,
Вся велич ваша - міхур самий.
Наразі здувся міхур цей -
Немає величі всієй.
Зневоліти кортіло дуже -
Та не здаємося ми, "друже".
Немає гірших ворогів,
Ніж друзів отаких, як ви.
Три місяці б'ємося з вами...
Ніяк не дійде: ми - не зламні.
Ми не здалися в перші дні
На милість клятих ворогів.
І не здамося, не благайте,
Погроз не сійте... Розум майте -
Ми ж захищаєм батьківщину,
А ви напали на Вкраїну.
Де ж правда, на чиєму боці?
Здобудем й перемогу, в змозі,
Бо світла - наша сторона,
А ваша - чорная, війна.
Але якою же ціною
Дається перемога в бою...
Та буде вона лише повна,
Ми певні в цьому, безумовно,
Землі не віддамо своєї
Ні клаптика цієй расєї!
Душа болить і серце плаче.
Ніколи вам це не пробачим:
Міста і села зруйнували,
Синів і дочок в нас забрали -
Одні в землі лежать сирій,
А інші там, на чужині...
Нам їх додому б повернути...
Жахіть усіх нам не забути -
Тепер ця біль нам серце крає,
Велика, аж до небокраю.

21.05.22