Прийшла байдужість, і не стало суму -
Лиш втома та нудьга.
В вагонні вікна морок ночі сунувсь,
Вмостився і чигав.
І потяг рушив, і крізь гул вокзалу
Мені почувся чийсь
Нестямний крик, немов хтось біг по шпалах,
Волаючи: "Вернись!"
Я зрозумів, що був то я вчорашній.
А поїзд відступав
І ліхтарі, немов янтарні чаші,
Горіли на стовпах.
І вповні канув я у ніч зустрічну,
Й подумалось мені,
Що там, куди проліг мій шлях, вже вічно
Тебе не буде, ні.
2013
Пiсля останнього побачення
© Copyright: Анатолий Малиновский 2, 2022
Свидетельство о публикации №122071206053
Свидетельство о публикации №122071206053
Рецензии