Добром не пахне в цьому свiтi

Серед руїн рідної країни
Весняне сонечко літало,
Блукав дим, кричали стіни,
Деінде полум’я згасало.

Серед вулиць майже тиша:
Ні людей, ні машин, лиш птахи..
Ходжу тихенько я як миша,
Дивлячись вверх на чорні дахи.

Лисі дерева на узбіччі лютують,
Свистить вітер дратівливі пісні,
Налякані люди за миром сумують,
Який бачуть тільки увісні.

А якщо й сплять, бо як бахне…
То і сон не прийде зовсім!
Здається від страху, що згасне
Життя, може й невдовзі…

Наче добра і зовсім не існує,
А лише гріхи, що вселяє лукавий,
Та з Бога століттями кепкує
Заради дурнуватої забави.

Бреше, стриляє, людей вкрадає…
Совісті та честі взагалі не знає!
Бо навіть гинуть милі діти.
Добром не пахне в цьому світі!

Скільки б жаху не було,
Все одно стриля без перестанку,
Здається нескінченним зло,
Бо приходе навіть на світанку.

Голодну смерть… - думаєш собі,
Та страх приніс нам дух ворожий.
Безліч грехів на його чолі
Паплюжать світ чудовий — Божий.